 |
Я вiдправився також в своє лiгвище й сiв писати листи.
Мiй план тепер був поїхати на море, а далi, на початок навчального року, вiдновити своє перебування в Гейзiвському домi, бо я вже знав, що не можу жити без цiєї дiвчинки.
У вiвторок вони знову ходили за покупками, й менi було доручено пiдiйти до телефону, якщо начальниця табору подзвонила б за їх вiдсутнiсть.
Дiйсно, вона подзвонила, й кiлька тижнiв по тому в нас з нею була нагода пригадати нашу приємну бесiду.
В цей вiвторок Ло обiдала в себе в кiмнатi.
Погарикавши знову з матiр'ю, вона з годину проридала й тепер, як бувало й ранiше, не хотiла з'явитись перед мене з заплаканими очима; при надзвичайно нiжному кольорi обличчя, риси її пiсля бурних слiз розпливались, припухали - й ставали хворобливо спокусливими.
помилкове уявлення про мої естетичнi вподобання надзвичайно засмучувало мене, адже я просто обожнюю цей вiдтiнок ботiчеллєвої рожевостi, цей яскравий обвiд уздовж запалених вуст, цi вологi, скуйовдженi вiї, а крiм того, її соромлива примха мене, звiсна рiч, позбавляла багатьох спромог пiд фальшивим видом потiшання... Проте, справа була не такою простою, як я вважав.
|
