 |
Коли ввечерi мадам Гейз та я сидiли в темрявi на верандi (нахаба-вiтер загасив її полум'янi свiчки), вона з невеселим смiшком сказала: "Правду сказати, я об'явила Лолiтi, що її найлюбший Гумберт уповнi схвалює таборовий проект, i ось вона вирiшила вчинити справжнiй скандал з приводу, що ми буцiмто з вами бажаємо позбутись її. Та дiйсна причина в iншому: я їй сказала, що завтра ми з нею обмiняємо на щось простiше деякi занадто фасончастi нiчнi речi, якi вона примусила мене їй купити.
Моя примхливиця бачить себе зiрочкою екрану; я ж бачу в нiй здорового, дужого, та на подив некрасивого пiдлiтка.
Все це, гадаю, лежить у коренi наших потерпань". В середу менi вдалось на декiлька секунд залучити Лолiту: це трапилось на площадцi сходiв, де зодягнена в натiльну куфайку й бiлi, забрудненi ззаду зеленим, трусики, вона рилася в скринi.
Я проказав щось навмисно дружнє й кумедне, та вона лиш на це презирливо пирхнула, не дивлячись на мене.
Зловтiшний, вмираючий Гумберт незграбно погладив її по куприку, й дiвчисько вдарило його, якнайболючiше, однiєю з чобiтних колодок покiйного пана Гейза.
Зрадливий мерзотнику", сказала вона, мiж тим як я почалапав униз сходинками, потираючи плече з виглядом великої образи.
|
