 |
Так сталося й зi мною.
Нажаль, я добре вiдав, що варто менi ляснути пальцями, щоб отримати будь-яку дорослу особу, обрану мною, я навiть звик не дуже зважати на жiнок, боячись саме того, що та чи iнша плюхне як набряклий соком плiд менi на холодне лоно.
Якби я був що зветься "пересiчним французом", охочим до пишно вбраних дам, я легко би знайшов серед знавiснiлих вродливиць, якi плюскались у мою понуру скелю, iстоту значно привабливiшу, нiж моя Валерiя.
Та в цьому виборi я керувався мiркуваннями, що по сутi зводились - як я надто пiзно втямив - до ницього компромiсу.
I все це лише показує, яким страшенним дурепою був Гумберт у справах кохання.
Хоч я твердив собi, що потребую лиш сублiмованого pot-au-feu та живих пiхв, одначе те, що менi подобалось у Валерiї, це була її iмперсонiзацiя малого дiвчатка.
Вона прикидалась малятком не тому, що второпала мою таємницю: таким був просто її власний стиль - i я вскочив.
|
