 |
широко розташованi аквамариновi очi мали звичку оглядати всього спiвбесiдника, старанно обминаючи тiльки його власнi очi.
усмiшка зводилась до запитального злету однiєї бровi, й поки говорила, вона наче розгортувала кiльця свого тiла, роблячи судомнi маленькi вилазки з-вiд канапи в напрямку трьох попiльниць i камiна (у якому лежала брунатна серцевина яблука); по чому вона знов вiдкидалась, пiдклавши пiд себе одну ногу.
Вона явно належала до числа тих жiнок, чиї вiдполiрованi слова здатнi вiддзеркалити жiночий гурток читання або жiночий гурток бриджу, але вiддзеркалити душу не можуть, жiнок, доконче позбавлених почуття гумору, жiнок, по сутi цiлком байдужих до десяти-дванадцяти їм вiдомих тем салонної розмови, але при цьому вельми прискiпливих щодо розмовних правил, крiзь сонячний целофан яких ясно проступають прихованi, затиснутi й не дуже смаковитi речi.
Я цiлком розумiв, що якби за будь-яким неймовiрним збiгом обставин опинився би її пожильцем, вона меодично взялася б робити з мене те, що їй ввижалось пiд словом "пожилець" - i я був би втягнений в одну з тих нудних любовних пригод, якi були аж як вiдомi менi.
Втiм, жодної не могло бути мови про те, щоб менi тут оселитись.
Я не думав, що мiг би жити щасно в домi, де на кожному стiльцi валяється розшарпаний журнальчик, i де кепсько змiшується комедiя "функцiональних" сучасних меблiв з трагедiєю старезних гойдалок та хитких столикiв iз мертвими лампами на них.
|
