 |
Якщо я сказав, що приїду за Доллi в серединi дня, то лише тому, що моя нетерпляча уява вимагала скорiшого наступу милосердної ночi; та тепер менi стали бачитись всiлякi ускладнення i я весь iздригався на думку, що за час вiдстрочки вона може раптом отак собi й подзвонити в Рамздель.
Проте, коли о дев'ятiй тридцять ранку я спробував завести мотор, виявилось, що батарея наказала довго жити, й було опiвднi, коли нарештi я залишив Паркiнгтон.
Я домчав до мiсця свого призначення о-пiв-на-третю; полишив авто в сусiдньому гаю, де розбишацького вигляду рудий хлопчисько в зеленiй кошулi похмуро тiшився на самотi старовинною грою - накиданням здаля пiдкiв на вбитий у землю кiл.
Вiн мовчки вказав менi на тинькуватий будиночок, де була контора табору; менi довелось, завмираючи з хвилювання, вислуховувати впродовж кiлькох хвилин пронозливi спiвчування табiрної начальницi, неохайної, життям подряпаної жiнки з iржавого кольору волоссям.
Вона сказала, що Доллi склалась, i готова їхати; що дiвчинка знає про хворобу матерi, та не знає, наскiльки це серйозно.
Чи не хоче пан Гейз, тобто пан Гумберт познайомитись iз табiрними наставниками? Або поглянути на будиночки, де помiщенi дiвчатка? Кожен з них має назву одного зi звiрят Вальтера Дiснея.
|
