 |
Крапля дощу впала менi на кiстку руки.
Я вернувся в будинок за чимось, поки Джон складав мої валiзи у вiз, й тодi виникла курйозна рiч.
Не знаю, чи достатньо я пiдкреслив в цих невеселих нотатках особливу, саме-таки запаморочливу дiю, яку цiкавий вигляд автора - псевдо-кельтичний, вабливо-мавпячий, мужнiй, iз домiшкою чогось хлоп'ячого - справляв на жiнок будь-якого вiку та стану.
Звiсно, такi заяви вiд першої особи можуть видатися смiшними; та час вiд часу я змушений нагадати про мою зовнiшнiсть читачевi, як декотрий професiйний романiст, який дав персонажевi який-небудь кунштик або собаку, бачить себе змушеним пред'явити цього собаку або цей кунштик всякий раз, коли даний персонаж з'являється.
Стосовно мене цей прийом мiстить, певно, в собi глибокий сенс.
Смеркове чарування моїх рис має залишатись у полi зору читача, котрий бажає по-справжньому зрозумiти мою повiсть.
Недолiтня Ло млiла вiд шарму Гумберта, як млiла вiд корчуватої музики; доросла Лотта любила мене iз владною, зрiлою пристрастю, котру нинi жалiю й поважаю в бiльшому ступенi, нiж дозволено сказати.
|
