 |
А крiм того менi стало ясно, що дiвчинка, моя дiвчинка, знаючи, що вiн її позирає, насолоджується його хтивим поглядом i на позiр йому скаче й радiє, - мерзенна, кохана повiйка! Кинувшись за м'ячем i не впiймавши його, вона повалилась на спину, шалено працюючи в повiтрi нечемними, молодими ногами; зi свого мiсця я вiдчув мускус її збудження; й тут, скам'янiвши вiд священної огиди, я побачив, як мужчина прикрив очi, оголив рiвнi, огидно-маленькi зуби й притулився до дерева, в лиштвi якого цiла зграя плямистих прiапiв зайшлась в дрижаннi.
Одразу по цьому сталась незвичайна метаморфоза.
Вiн вже був не сатир, а мiй надзвичайно зичливий i глупий швейцарський дядько - той Густав Трапп, вкотре згаданий мною, який був намагався нейтралiзувати запiй (лупив пиво, змiшане з молоком, свинюка) тим, що завзятим штангiстом пiдiймав тягарi, хитаючись i пихкаючи, на березi озера, в старомодному купальному костюмi, хвацько спущеному з одного плеча.
Теперiшнiй Трапп помiтив мене здаля й, розтираючи потилицю натягнутим мiж руками рушником, з удаваним недбальством пiшов по напрямку до басейну.
Й, неначе згасло сонце, що осявало її гру, Лолiта притихла й неквапно пiднялася з землi, негуючи м'ячик, який тер'єр зручно поклав проти неї. Хто може сказати, якi глибокi образи ми завдаємо собацi тим, що припиняємо боркання! Я почав казати щось, та раптом сiв на траву з цiлком неймовiрним болем у грудях, й мене вивернуло потоком якихось бурих i зелених дивин, якi, наскiльки пам'ятаю, я не їв.
Я побачив очi Лолiти: їх погляд менi здався радше завбачливим, нiж наляканим.
Я почув, як вона сказала добрiй дамi, яка пiдiйшла до нас, що з її татом стався "якийсь напад". За тим я тривалий час лежав на шезлонгу й спорожняв келишок за келишком.
|
