 |
Я автор п'ятдесяти двох успiшних сценарiїв.
Я знаю всi ходи й виходи.
Дайте менi взятись за це.
В iншiй кiмнатi є, здається, коцюба, дозвольте менi її принести, i з її допомогою ми дiстанемо ваше майно". Метушливо, дiловито, лукаво, вiн пiдвiвся знову, поки я говорив.
Я поштурхав за комодом, стараючись не спускати з нього очей.
Раптом я помiтив, що камратко стирчить з-пiд радiатора бiля комоду.
Ми знову вступили в бiй.
Ми катались по всьому килиму, в обiймах, наче двiйко безпомiчних дiтей.
Вiн був голий пiд халатом, вiд нього гидко тхнуло цапом, i я задихався, коли вiн перекочувався через мене.
Я перекочувався через нього.
Ми перекочувались через мене.
Вони перекочувались через нього.
Ми перекочувались через себе.
В надрукованому виглядi ця книжка читається, думаю, тiльки на початку двадцять першого столiття (додаю до 1935-ти дев'яносто рокiв, живи довго, моє кохання), й старi читачi певно згадають в цьому мiсцi "обов'язкову" сцену в ковбойських фiльмах, якi вони бачили в ранньому дитинствi.
|
